Теребля

Село Теребля  розташоване на правому боці березі річки Теребля за 18 км на північ від райцентру Тячів і за 10 км від залізничної станції Буштино. Через село проходить шосейна дорога Буштино-Синевир.  

Вперше село згадується в письмових пам'ятках 1389 року. Існує декілька легенд про виникнення села. За однією з них назва села походить від назви річки Теребля. За іншою легендою назва села походить від прізвища перших людей Теребел, які поселилися разом з іншими на березі річки.

За легендою, у середні віки сіль у Тереблі видобували поселенці сучасного Буштина та в'язні Хустського замку. Саме через цю місцевість, у напрямку села Олександрівки (Шандрова), пролягала соляна дорога до фортеці.

Праця солекопів була дуже важкою. До середини XIV століття «біле золото» видобували з ям глибиною близько 25-30 метрів, в яких будувались своєрідні сходинки по схилу. Згодом німецькі колоністи внесли ряд вдосконалень у цей процес: у ХV ст. були споруджені конусні ями глибиною до 150-200 метрів.

Закрили шахти, імовірно, на початку ХІХ ст. – не тому, що вони були малопродуктивні, а через те, що весняні і осінні води часто підтоплювали копальні. Для відкачки води потрібні були додаткові затрати, на що держава не хотіла витрачати кошти, водойма належить до карстових і стратифікованих (розділених на шари) водойм.  

Теребля славиться також і своїми унікальними термальними водами. Це – комора мінералів і йоду, має великий вміст солі. Вода на поверхні прогрівається до 89 градусів.

В роки середньовіччя село, як і весь теперішній Тячівський район належало до Угорщини, а селяни працювали на угорських феодалів. Вони брали участь у повстанні селян під керівництвом Дєрдя Дожі. Повстання було придушено королівськими військами, а селян змусили сплачувати данину.

Всі землі і навколишні села підкорялися королівському Хустському замку, в якому було розміщено військо угорських королів. Селяни всіх навколишніх сіл змушені були своїми тягловими силами завозити більшу частину урожаю в замок для харчування війська. Солдати забирали зерно, худобу, сіно, одяг та ін. Кравці і шевці всієї округи змушені були безкоштовно працювати на військо.

На початку XVIII ст.. тереблянці разом з іншими навколишніми селами брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти королівської династії Габсбургів. В економічному відношенні життя тереблянців було тяжким, як і в навколишніх селах. Основним заняттям населення було сільське господарство.  

Ініціатором спорудження монастиря в урочищі Ботинське або Тяпіш, що за два кілометри від Тереблі, був ігумен Иов (Войтишин). Юрій Попович віддав під монастир 1 га своєї землі, а в 1923 р. подарував монастиреві свій будинок, який перенесли до каплички. Згодом почали будувати корпус на 8 келій.

У 1930 р. ігуменом став о. Веніамин (Керечанин), який збудував домову церкву на честь Благовіщення божої матері. Незабаром почали будувати муровану хрещату п’ятивежову церкву Преображення Господнього (фундамент освятили на Св. Трійцю 1937 p.), яку було закінчено в 1937 p., а освятив її єпископ Володимир у 1939 р.

У радянський період до о. Веніамина спочатку поставилися прихильно, бо він був переслідуваний угорською владою, але згодом на нього сфабрикували справу, звинувативши у спекуляції свічками, і ув'язнили в 1953 р. майже на один рік. В той час монастир закрили і він почав занепадати.

Церква Преображення Господнього. 1930.

У 1929 р. на старому кладовищі освятили фундамент під спорудження дерев'яної церкви. Освячення церкви провів ієромонах Веніамін (Керечанин) з монахами місцевого монастиря на свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа 1931 року. Іконостас перенесли з монастиря, що діяв на околиці Тереблі, але був зруйнований за радянської влади на початку 1970-х років, а в монастир іконостас передали із закритої греко-католицької церкви у Приборжавському.

У 1751 р. в селі була дерев'яна церква св. Миколи з вежею, з двома дзвонами, прикрашена всіма образами, а Апостоли були намальовані на полотні.

У 1801 p., оскільки церква стара і мала, пропонується її “із переди побольшати і збудувати с звоницею, із твердого матеріала созданоі от Стефана Корсинського, маляра, як добродітеля с содєйствієм народа. Проект і буджет предлагаються ерару. Потребуется єще на є дні праздничні ризи 100 ринських”.

Очевидно, дерев’яну церкву не переробляли, бо в 1813 р. збудовано муровану церкву. Після заборони в 1949 р. греко-католицької конфесії муровану церкву розібрали близько 1973 р. (знято з реєстрації діючих церков 1 жовтня 1960 р.) і на тім місці споруджено сільраду.

Розповідають, що під церквою у склепі було поховання монаха.

У бібліотеці реформатського ліцею в Марамороському Сиготі зберігалася рукописна книга XVII – XVIII ст. “Бесіди св. Іоанна Златоустаго”, в якій був запис, що належала вона пароху Тереблі Георгію Петричкові і була куплена за 20 сороківців 12 серпня 1794 р.

Села Вишній Росіл та Нижній об'єднане з селом Теребля рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

У Тереблі похований невідомий німецький солдат часів Другої Світової війни На мармуровій плиті викарбувано українською та німецькою мовами: «Тут похований невідомий німецький солдат, часів Другої Світової війни, який загинув біля с. Теребля 26 (27) жовтня 1944 року».