Село Кричово знаходиться від залізничної станції адміністративного центру громади Буштино за 18 кілометрів та за 28 кілометрів від районного центру Тячів.

Вперше село згадується в письмових документах XIV ст. З 1448 р. воно належало феодальній сім'ї Татулів з села Вільхівці. Територія тодішнього села складалася з 12-15 дворів.

На середину XVI століття село Кричово нараховувало 30-35 дворів. Селяни в основному працювали на землі, використовуючи при цьому виготовлені власноруч сільськогосподарські знаряддя. Найбільше прославилася у цей період сім'я Щефана Стойки.

На 1863 р. с. Кричово нараховувало 83 двори. Село Кричово було об'єднано в одне велике поміщицьке землеволодіння до Колочави. Це землі сіл Чумалево, Драгово, Забродь… Через деякий час ці села відплатилися від великого землевласника, віддавши за ці села — селу Кричово полонини — Магалька, Яворовець, Сигла, Хрест. На 1900–1920 рр. село знаходилося під владою угорців. Головне управління угорської жандармерії знаходилося у Тереблі та Драгові.

Село відоме тим, що тут існував древній монастир, кінця XVII століття. Перша зафіксована в історії згадка про Кричівський монастир сягає кінця XVII століття, а саме – 1696 року.

Документом, який хронологічно є архівним піонером у висвітленні історичного буття обителі є так званий «Список граждан, даровавших свое имущество на строительство Церкви в с. Кричево».

Старий Кричевський монастир було засновано парохом Петром Стойкою за допомогою селян із навколишніх сіл. П. Стойка поставив собі колибу і хрест на місці майбутньої церкви і взявся чистити ділянку, а потім попросив дозволу заснувати монастир у свого брата єпископа Стойки. Поки не було церкви, службу правили в коморі, подарованій немешом із Драгова Григорієм Рішком.

Невелику дерев'яну церкву збудували 1702 р. за кошти, зібрані селянами. Вояк, що звався Корніташ, дав на неї 200 німецьких золотих і після смерті був похований біля церкви.

Станом на 1702 рік обитель була ще не унійною. Вона володіла власними землями, та називалася на честь Воздвиження Хреста Господнього – Хрестовоздвиженською.

Церква із с. Кричово в 1690 р. перевезена до с. Ончешти (в Румунії, на південь від Сиготу), у в 1974 р. – до музею народної архітектури у Сиготі Марамороському, де еспонується і нині. Церква з Кричова-Онцештів, яка перебуває в теперішній час в Музеї народної архітектури в Сиготі, повинна увійти до скарбниці української сакральної архітектури як найдавніша збережена пам’ятка мармороського типу Закарпаття.

 У 1751 р. згадують дерев'яну церкву Різдва Пр. Діви Марії з «новопоставленою вежею, по розпаді першої; еще добре не окончена, не є благословенна. Образи всі нові… свіщники 4… Звони два, благословенні от еппа Дософея…»

Теперішню муровану церкву датують за написом на зворотному боці п'ятиярусного іконостаса: «Сей | Дом Божій | созданнъ 1867 года, въ время | Пароха Рішков Михаила | Оукрашеннъ 1898 го. въ время Паро | ха и в. м. Нитка Галушкай Іосифа».  

Землю для спорудження цегляної церкви дав Юрій Кричфалуші, а ініціатором будівництва був архімандрит Вікентій. Зусиллями священика о. Петра Василькуна, що служив у селі від 1980 p., церкву збільшили і реконструйовано з 1985 до 1987 р.

Школа в селі Кричово була відкрита в 1817 році. З початку її відкриття вона працювала регулярно і ніколи не закривалась. Приміщення школи було збудовано за часів Австро-Угорщини 1817 році. При відкритті нової школи з 1914 по 1917 рік було організовано один клас-комплект і працював один вчитель. Початкова школа почала працювати на 1940 рік.

На землях села, в урочищі «Одаров» розташовані гідрологічні пам'ятки природи місцевого значення.