Фото без опису

Сьогодні, 29 вересня, виповняється 80 років з дня трагедії в Бабиному Яру, масового вбивства євреїв у Києві в 1941-43 рр. Тільки за два дні 29 і 30 вересня 1941 були розстріляні 33 тисячі євреїв, жителів столиці України. За різними оцінками загальна кількість жертв у Бабиному Яру за час Другої світової склала до 150 тисяч осіб. Цей злочин проти людства став однією з найжахливіших сторінок Голокосту.

Через десять днів після захоплення Києва німецька окупаційна влада видала наказ, згідно з яким всьому єврейському населенню міста необхідно було зібратися 29 вересня в Бабиному Яру. Такі дії проводилися під приводом перепису і подальшого переселення. Три дні та три ночі євреї йшли нескінченними колонами в Бабин Яр вулицями Києва. Велика частина з них були жінки, діти та люди похилого віку. Паралізованих і хворих несли на руках. За словами очевидців, багато хто розумів, що їх чекає.

На місці окупантами була розгорнута застава. Наприкінці вулиці були встановлені столи, до яких підводили "реєструвати" групи людей по 30-40 осіб. У них забирали документи та цінності, а також змушували роздягнутися. Потім підводили до краю яру і розстрілювали з кулемета. Тіла падали в яр глибиною 25 метрів. Маленьких дітей скидали живими. Постріли заглушалися музикою і шумом літака, що літав над місцем страти.

Протягом 29-30 вересня 1941 року німці вбили 33 тисячі 771 людини. Надалі розстріли продовжилися 1, 2, 8 і 11 жовтня. У ці дні було вбито ще 17 тисяч киян. Страти не припинялися в Бабиному Яру до відходу німців з Києва в 1943. Розстрілювали не тільки євреїв, а й ромів, душевнохворих, військовополонених, учасників українського підпілля.

Перед відступом німці спробували знищити сліди масових страт. У відкритих печах спалювалися викопані тіла загиблих. Ці роботи виконували 300 ув'язнених Сирецького табору. Щодня кілька тисяч тіл розкладалися між колод, поливалися нафтою і спалювалися. Таким чином, німцям вдалося знищити 70 тисяч тіл.

 Сьогодні на території заповідника встановлено понад 30 пам'ятників загиблим. Пам'ять про трагедію в Україні вшановують на державному рівні. Це говорить про те, що такі події не забуваються і не мають строків давності в історії.